21 листопада 2013 – влада України заявила про призупинення підготовки до євроінтеграції, у Києві розпочався Євромайдан. Це була багатомісячна акція, спочатку – проти рішення влади про призупинення процесу входження України до складу Євросоюзу. У соцмережах з'явилися заклики до акцій протесту, і до вечора 21 листопада у центрі Києва зібралося близько двох тисяч людей. Згодом протести охопили й інші міста України, а вимоги учасників акцій стали більш жорсткими.
РИА Новости: «Ввечері у четвер на Майдані Незалежності у Києві зібралися люди, обурені рішенням уряду України призупинити процес підготовки до укладання угоди про асоціацію з Євросоюзом. Кабмін серед іншого мотивував це необхідністю розвитку економічних відносин з Росією та СНД».
ТАСС наводить думку Віктора Януковича: «Ми, як і раніше, хочемо підписати угоду про асоціацію з ЄС, але для цього потрібно обрати більш слушний момент – коли економіка зростатиме і коли ми зможемо компенсувати ризики від підписання угоди, щоб вона не позначилася негативно на життєвому рівні народу».
Вести.ру згадали перший український майдан 2004 року: «Україна зірвала стоп-кран. 21 листопада, рівно за тиждень до підписання у Вільнюсі Угоди про асоціацію та вільну торгівлю з ЄС, Київ завмер як укопаний. Прем'єр Азаров розпорядився припинити роботу над Угодою. За дев'ять років після "помаранчевої" революції український Майдан Незалежності знову може закипіти. Принаймні так обіцяють лідери опозиції. За їхніми словами, до Києва знову з'їжджаються тисячі їхніх прихильників. Ось тільки гасла тепер інші. Якщо раніше стояли за незалежність України, то тепер за її асоціацію з ЄС».
Про перших лідерів опозиції розповідає РТ російською: «На майдан Незалежності прибули лідер партії «УДАР» Віталій Кличко та лідер націоналістичної партії «Свобода» Олег Тягнибок. До протестувальників приєднався і лідер фракції «Батьківщина» Арсеній Яценюк».
Известия пишуть про стихійні мітинги прихильників євроінтеграції у деяких містах України: «У великих українських містах від Львова до Донецька в ніч на 22 листопада відбулися стихійні мітинги, на яких прихильники євроінтеграції критикували розпорядження уряду призупинити процес підготовки до підписання угоди про асоціацію з ЄС. Ці акції протесту були знову названі «майданами». На київський «майдан» вийшли близько 1,5 тис. активістів, у Львові — 0,5 тис., кілька сотень у Донецьку, Харкові».
Перша новина про збір у Києві противників зупинення євроінтеграції з'являється в Интерфакс в ніч на 22 листопада: «За різними даними, на площі зібралися від 1000 до 2000 осіб. Люди почали самоорганізовуватись за допомогою соціальних мереж. Частина протестуючих пішла на вулицю Банкову, де розташована адміністрація президента. У соціальних мережах лунають заклики залишатися на майдані до ранку».
Британська The Guardian пише: «Десятки тисяч українців вийшли на вулиці Києва, взявши участь у найбільшому антиурядовому протесті з часів "помаранчевої революції" 2004 року, вимагаючи від президента Віктора Януковича скасувати рішення не підписувати ключовий пакт з Європейським союзом».
Ще одна британська The Telegraph в акціях протесту виділила Віталія Кличка: «У той час, як Україну продовжують охоплювати масові антиурядові протести, Кличко закликає своїх співвітчизників продовжувати боротьбу за перетворення цієї колишньої радянської республіки на справжню західну демократію. Підносячись над своїми колегами-лідерами протесту, чинний чемпіон світу з боксу у важкій вазі Віталій Кличко став найпопулярнішою опозиційною фігурою в Україні та має амбіції стати її наступним президентом».
Незалежний британський публіцист та блогер Грем Філіпс у колонці для РТ руйнує європейські стереотипи про події у Києві: «Міф 1. Усі жителі Західної України – безстрашні ідеалісти та прихильники Європи. Як зазначає автор, серед мітингувальників на Майдані є й ті, кого можна назвати неонацистами, зокрема представники ультраправого крила партії «Свобода». Стверджувати їхню однозначну прихильність до демократичних цінностей важко».
Американська The New York Times захоплюється опіром українського суспільства своєму уряду: «Остання силова гра державного капіталізму відбувається в Україні, чиє бандитське керівництво в останню хвилину відмовилося від підписання угоди про торгівлю та асоціацію з Європою. Воно зробило це під жорстким економічним та політичним тиском Кремля. Справжній сюрприз — це той, який має надихнути демократів у всьому світі — спонтанний та енергійний спротив українського громадянського суспільства до цього повороту».
Французька Le Figaro наголошує на важливості соціальних мереж в організації протестних рухів у Києві: «Незважаючи на часом «сільський» аспект протесту – барикади, жаровні, котли – жоден протестувальник не обходиться без мобільного телефону та підключення до Інтернету. Спосіб передачі інформації, фотографій, дій чи порад».
Італійська La Repubblica: «На площі зібралися люди різних політичних орієнтацій, від лібералів до націоналістів, усіх соціальних та вікових груп, багато молоді, яка приїхала з різних міст і насамперед з західної частини країни, культурно менш близької до Росії».
Іспанська El País оптимістично заявляє: «Проєвропейська хвиля охопила Україну. Уряд відступає перед обличчям громадянських протестів і залишає відкритим шлях до угоди з ЄС».
Латвійський сайт новин delfi.lv акцентує увагу на спонтанності акції протесту: «Прихильники євроінтеграції серед простих українців самоорганізувалися через соцмережі та вийшли на вулиці Києва на акцію протесту після того, як уряд припинив асоціацію з ЄС. Цю акцію назвали "Євромайданом". Першого дня акція зібрала одну-дві тисячі людей».
Українська ТСН з самого початку не приховувала справжньої мети Євромайдану: «Ніхто вже не вірить в можливість усунення режиму без силового протистояння. Це забезпечує можливість утворення й швидкого зросту чисельності повстанських груп на периферії натовпу. Маргіналам, які мріють про революцію, на майдані варто було б активно займатися вербовкою до своїх поки що мізерних бригад».
А ось що пише Мустафа Найєм із «Української правди», із закликів якого і розпочався Євромайдан: «Єдине, на що можуть розраховувати пересічні українці – це диво чи втручання великої геополітики. Втім, досвід показує, що і те, й інше до Віктора Януковича є малозастосовним. Тепер погляди світової спільноти будуть звернені лише на вулиці українських міст та трибуни стихійних майданів».